Вважається, що в гіпотетичного предка молюсків покрив був представлений протоперінотумом — кутикулою з арагонітовими спікулами. Подібна будова покрову притаманна представникам класів Caudofoveata і Solenogastres. Проте у всіх класів молюсків, окрім Caudofoveata, з'являється війкова плазівна поверхня — нога (за цією ознакою їх об'єднують у групу Adenopoda). У Solenogastres нога представлена педальною борозною. Панцирні також мають кутикулярний покрив, але тільки на латеральних поверхнях — перинатальних складках. Дорсальна ж поверхня прикрита вісьмома пластинками черепашки.
Мінерально-органічна черепашка є характерною ознакою молюсків, яка в типових випадках вкриває все тіло молюска і виконує захисну функцію. Черепашка може бути суцільною чи складатися з кількох частин. У деяких груп черепашка повністю чи частково редукована. Як правило, черепашка молюсків складається з трьох шарів: зовнішнього конхіолінового (периостракума), складеного з органічної речовини — конхіоліну; середнього призматичного (остракума), до складу якого входить карбонат кальцію у вигляді призматичних кристалів, розташованих перпендикулярно до поверхні черепашки; внутрішнього перламутрового (гіпостракума), що складається із тонких пластинчатих кристалів карбонату кальцію, розташованих паралельно до поверхні черепашки. Черепашка утворюється завдяки секреторній діяльності епітелію краю мантії.
У представників групи Conchifera, що включає класи Черевоногі, Головоногі, Двостулкові, Лопатоногі та Моноплакофори, кутикулярний покрив відсутній, а черепашка складається з однієї пластинки. Під черепашкою лежить мантія — складка шкіри, яка вільно звисає по боках тулуба й огортає його основу. Між тулубом і мантією залишається мантійна порожнина, у якій місяться органи дихання — зябра або легені, слинні залози, органи хімічного чуття.
Табличку можно определить как физически прочный, надёжный носитель письменной информации, относительно удобный в повседневном использовании и транспортировке. Пишущим средством в этом случае, как правило, выступало стило. Можно выделить два основных типа табличек: глиняные (например, у населения долины между Тигром и Евфратом), которые часто использовались для письма клинописью[4], и восковые. Последние представляли собой дощечки, покрытые слоем воска, в то время как глиняные полностью состояли из глины и после нанесения надписей часто обжигались для придания им дополнительной прочности. После этой процедуры, соответственно, изменить текст было уже невозможно; напротив, записи на восковых табличках можно было стереть и использовать носитель повторно. В Древнем Риме дощечки часто скрепляли друг с другом. Известно, что существовали «диптихи», «триптихи» и «полиптихи» (соответственно две, три и много дощечек)[5], образуя тем самым своеобразный прототип современной книги — кодекс
