Унаслідок еволюційного розвитку в організмі людини сформувалася складна система регуляції функцій, що відповідає як за збереження його стійкості, так і за його пристосувальну мінливість-адаптацію до різних умов існування. Ця система забезпечує високу надійність функціонування органів, їхніх систем й організму загалом. Надійність регулювання досягається існуванням кількох контурів регуляції. Ці контури, з одного боку, можуть частково дублювати, а з іншого - коригувати вплив один одного.
Найдавнішою формою взаємодії, що виявляється як усередині, так і між клітинами, вважають хімічну взаємодію. її здійснюють два типи речовин:
а) неспецифічні продукти обміну (метаболіти);
б) специфічні регулятори, біологічно активні сполуки. Більшість зазначених регуляторів синтезується в багатьох органах,
а для деяких з них сформувалися самостійні органи утворення (залози). Вони можуть впливати на процеси, що відбуваються в самій клітині, або виділятися в зовнішнє середовище. Тут вони всмоктуються (найчастіше в кров) і з кров'ю розносяться по всьому організму. Тому такий механізм регуляції називають гуморальною регуляцією. Еволюційно пізніше з'явилися нервові механізми регуляції.
Гуморальна регуляція.
Сполуки, що виділяють клітини, діють:
а) на саму клітину (аутокринно);
б) місцево на прилеглі клітини (паракринно);
в) надходячи в рідкі середовища, що доставляють їх до віддалено розташованих клітин (телекринно; мал. 1).
Для регулювання функцій багатьох органів і процесів такий механізм виявляється навіть ефективнішим, ніж нейронна регуляція. Це зумовлено такими перевагами:
а) біологічно активна сполука може надходити до кожної клітини;
б) ширшим спектром зазначених регуляторів порівняно з медіаторами периферичних нервів;
в) тривалішою дією на клітини.
