Вагомий внесок у дослідження природного захисту організму від інфекцій здійснив всесвітньовідомий вчений-біолог Ілля Ілліч Мечников – основоположник теорії імунітету. Ним розроблено фагоцитарну теорію імунітету, яка пояснює складну роботу системи імунного захисту організму. Учений увів поняття «фагоцити» (від грец. – поглинати і – клітина).
До ідеї таких фагоцитів науковець дійшов дещо раніше, коли вивчав внутрішньоклітинне травлення в клітинах най ших, губок та ін. У представників вищого тваринного світу найтиповішими фагоцитами можуть бути лейкоцити. Пізніше творець клітинної теорії імунітету запропонував всі клітини людського організму, які беруть участь у фагоцитозі, поділяти на макро- і мікрофаги.
В основу фагоцитарної теорії І.Мечников поклав основні властивості фагоцитів:
фагоцити здатні захищати і очищати від токсинів, від інфекцій, від продуктів розпаду тканин.
фагоцити представляють (розташовують) антигени на мембрані клітини.
фагоцити мають здатність секретувати ферменти і біологічно активні речовини.
Ілля Ілліч створив вітчизняну школу епідеміологів, мікробіологів, імунологів і патологів; брав активну участь у створенні науково-дослідних установ, що розробляють різні форми боротьби з інфекційними захворюваннями; ряд бактеріологічних та імунологічних інститутів в країнах СНД, в т. ч. і в Україні, носить його ім’я. Під його безпосереднім керівництвом пройшла навчання велика кількість лікарів, які спеціалізувалися на лікуванні інфекційних хвороб.
Объяснение:
Трансформовані клітини характеризуються низкою особливостей: нерегульований безмежний ріст, неконтрольований поділ, порушення диференціації, здатність до інфільтрації (вростання в навколишні тканини) та знищення сусідніх нормальних клітин, можливість мігрувати по організму й утворювати метастази — вторинні колонії в органах і тканинах. В організмі тварин й людини трансформації зазнають найбільшою мірою клітини епітеліальних тканин.
Перетворення нормальних клітин на трансформовані визначаються змінами генів, відповідальних за регуляцію клітинного циклу, диференціації та запрограмованої загибелі клітин. Крім мутацій у трансформованих клітинах відбуваються й зміни експресії деяких генів. Гени, причетні до розвитку онкозахворювань, зазвичай поділяють на три групи — протоонкогени, антионкогени та гени-мутатори.
Протоонкогени — гени, нормальна функція яких полягає в стимуляції поділу клітини та пригніченні апоптозу. До цієї групи відносять також гени, що стимулюють проростання судин в орган або тканину. Мутації цих генів стимулюють розвиток новоутворень, і при цьому вони перетворюються на онкогени. Антионкогени, або гени-супресори пухлин, — гени, нормальна функція яких полягає в затриманні процесів поділу клітин та активації апоптозу. Для розвитку новоутворення в більшості випадків потрібна інактивація обох алелів генів. Гени-мутатори — гени, нормальна функція яких полягає в підтриманні цілісності геному. Їхня інактивація унаслідок мутацій є причиною збільшення частоти мутацій будь-яких генів, у т. ч. протоонкогенів і генів-супресорів.
Отже, виникнення та розвиток онкологічних захворювань пов'язані з діяльністю протоонкогенів, онкогенів, антионкогенів і генів-мутаторів.
Объяснение:
