Еволюція людини почалася тоді, коли на Землі зародилося життя. За сучасними даними, вік Всесвіту – 13,5 млрд. років. 4,5 млрд. років існує Земля. І життя на ній з’явилося дуже швидко – через мільярд років. Упродовж майже 2 млрд. років життя мало вигляд одноклітинних бактерій. Дещо більше, ніж 1 млрд. років тому з’явилися евкаріотичні організми. 200 млн. років тому виникли перші ссавці – трохи пізніше від перших динозаврів. Вважають, що історія людини Homo sapiens як окремого виду триває близько 200 тисяч років.
У школі нам розповідали про еволюцію людини як про успіх, прогресивний рух від напівзігнутих істот, мавп аж до царя природи – Homo sapiens. Я би хотів заперечити постулат лінійного розвитку. Бо не було такого прямолінійного руху. Більшість сучасних вчених сходяться на думці, що природа не прагнула створити людину. Чому людина взагалі виникла? Це одне з запитань, на які відповіді немає.
Чи походить людина від мавпи? Геноми сучасних мавп – шимпанзе, бонобо, горили, орангутана – відомі повністю, як і геном людини. Його прочитали 2003 року. Різниця між геномом шимпанзе та людини – 1,2%. Незначна. Ми з ними мали спільних предків, які жили приблизно 5-6 млн. років тому. Як вони виглядали, ми не знаємо. Однак завдяки так званому відкаліброваному генетичному годинникові бачимо, що гілка спорідненості істот, яка веде до орангутанів, відділилася 12–16 млн. років тому; та, що веде до горили – 6–8 млн. років тому. Найближчі наші родичі – шимпанзе. Але людина не походить від них. Вони, як і ми, 6 млн. років розвивалися по-своєму.
Ми разом із людиноподібними мавпами належимо до гомінідів, разом з нашими безпосередніми предками, що відділились від предків сучасних мавп – до підродини гомінінів. Перші їх представники з’явилися 7 млн. років тому в міоцені. Приблизно 2 млн. років тому існувало декілька ліній чи груп споріднених видів. Вони жили водночас у різних екологічних нішах на території Африки.
Від людиноподібних мавп нас відрізняє прямоходіння та більший об’єму мозку. Прямоходіння з’явилося щонайменше 4,5 млн. років тому. Ардіпітеки жили в лісах і стали на ноги до того, ніж, як вважалось раніше, почали пристосувалися до савани. Але об’єм їхнього мозку мало відрізнявся від того, що є в людиноподібних мавп. Вважають, що з появою роду Homo, 2 млн. років тому, об’єм мозку збільшується. Тоді змінюється вид діяльності: починають використовувати знаряддя праці та «одомашнюють» вогонь.
Объяснение:
Объяснение:
Биоценоз — это исторически сложившаяся совокупность людей, животных, растений, грибов и микроорганизмов, населяющих относительно однородное жизненное определённый участок суши или акватории), связанных между собой, а также окружающей их средой. Биоценозы возникли на основе биогенного круговорота и обеспечивают его в конкретных природных условиях[1]. Биоценоз — это динамическая к саморегулированию система, компоненты которой (продуценты, консументы, редуценты) взаимосвязаны. Один из основных объектов исследования экологии.
Наиболее важными количественными показателями биоценозов являются биоразнообразие (совокупное количество видов в нём) и биомасса (совокупная масса всех видов живых организмов данного биоценоза).
Биоразнообразие отвечает за равновесное состояние экосистемы, а следовательно, — за её устойчивость. Замкнутый круговорот питательных веществ (биогенов) происходит только благодаря биологическому разнообразию. Вещества, не усваиваемые одними организмами, усваиваются другими, поэтому выход из экосистемы биогенов мал, а их неизменное присутствие обеспечивает равновесие экосистемы.
Термин (нем. Biocönose) введён Карлом Мёбиусом в книге 1877 года «Die Auster und die Austernwirthschaft» для описания всех организмов, что заселяют определённую территорию (биотоп), и их взаимоотношений[2].
Виды структур биоценоза: видовая вертикальная (ярусность) и горизонтальная (мозаичность) организация биоценоза) и трофическая.
Группы организмов разных размеров живут в биоценозе в разных масштабах и времени. Например, жизненные циклы одноклеточных могут протекать в пределах часа, а жизненные циклы крупных растений и животных растянуты на десятки лет.
Для биотопов характерно определённое видовое многообразие — совокупность популяций, входящих в его состав. Количество видов зависит от продолжительности существования, стойкости климата, производительности типа биоценоза (пустыня, тропический лес).
Различается количество особей разных видов и т. п. Наиболее многочисленные виды биотопов называют доминантными. При изучении больших биотопов определить всё видовое многообразие невозможно. Для изучения определяют количество видов с определённой территории (площади) — видовое богатство. Видовое многообразие разных биоценозов сравнивают по видовому богатству с одинаковой площади.
Видовая структура даёт представление о качественном составе биоценоза. При существовании двух видов вместе в однородной среде при постоянных условиях происходит полное вытеснение одного из них другим. Возникают конкурентные взаимоотношения. На основе подобных наблюдений был сформулирован принцип конкурентного исключения, или принцип Гаузе.
Деятельность человека сильно сокращает разнообразие в природных сообществах, что требует прогнозов и предвидений её последствий, а также действенных мер поддержания природных систем.
