Навіть летючі миші, які здаються безголосими, насправді мають голос. Вони пищать, але так тихо, що вухо людини звуків тих не вловлює.
Подаючи звуковий сигнал, білка скрекоче, бобер ляпає хвостом по воді, олені б’ють копитами по землі, а зайці — задніми лапами. В разі небезпеки кабан коротко хрокає, а лось фиркає (пропускаючи повітря через ніс). Козуленя, зголоднівши, тоненько свистить — так підкликає матір. Лисиця приносить лисенятам їжу, про своє наближення до нори повідомляє звуком.
Звірі змалечку вчаться розпізнавати звуки безпечні й небезпечні — які з них належать своїм і які чужакам. Всі незнайомі звуки викликають у них настороженість, бо можуть становити для них загрозу.
Птахи «розмовляють» крилами, посвистом, демонструють своє строкате пір’я, різні пози. Але найчастіше вони спілкуються за до звуків. Підраховано, що голоси і пісні птахів мають близько 400 відтінків.
Більшість тварин розуміє голос не тільки свого виду, а й інших видів. Наприклад, крики сойки або сороки знають всі жителі лісу. Вовки розуміють голос ворона, олені — гавкіт собаки. Шпак, сорока, ворона, ворон, сойка, дрізд, снігур здатні наслідувати голоси інших тварин, можуть вимовляти окремі людські слова.
Досліджують голоси тварин різними методами, зокрема записують на магнітофон.
Ось випадок з мавпами. В заповіднику, де проводився дослід, зненацька пішов дощ. Мавпи з галасом кинулись в укриття. Крики їх записали на плівку, а на другий день запис ввімкнули. Було сонячно, тихо, але мавпи одразу ж поховались, як і напередодні. Отже, вчорашні їхні крики означали «дощ!».
Знати голоси тварин треба для того, щоб передбачити їхню поведінку при зустрічі, а також при спілкуванні.
