Які переваги та недоліки має груповий б життя тварин?

 Існує два типи поведінки тварин: перший - тип сенсорної психіки чи інстинктивної поведінки, другий - типом перцептивної психіки або індивідуально - мінливого поведінки. 
Для перших етапів розвитку поведінки - етапів сенсорної психіки та інстинктивної поведінки - характерний той факт, що тварини пристосовуються до навколишніх умов середовища, виявляючи відомі вроджені програми поведінки у відповідь на окремі сенсорні стимули. Одне яке - небудь сприймається властивість, наприклад, блиск води у комара, вібрація у павука викликають відразу ж цілу складну вроджену, закріплену у видовому досвіді програму поведінки. Ця програма поведінки може бути дуже складною і малорухомої, вона пристосована до мало що міняє умов. З цього типу побудовано поведінки нижчих хребетних і комах. 
Другий тип поведінки формується зі зміною умов існування і з розвитком кори головного мозку. Він проявляється особливо виразно у вищих хребетних, і зокрема у ссавців. Для цього типу поведінки характерний той факт, що тварина починає сприймати комплексні подразники, що йдуть з середовища, відображати цілі ситуації, регулювати свою поведінку за до суб'єктивних образів об'єктивного світу і пристосовуватися до мінливих умов. У тваринина цьому етапі розвитку комплексний подразник вже не просто реалізує вроджені репертуари інстинктивної поведінки, а викликає акти, пристосовані до предметного світу. Тому ведучим на цьому етапі починає ставати індивідуальну поведінку; воно проявляється в відстрочених реакціях, про які йшлося вище, в освіті умовно - рефлекторних актів, в тих навичках, які, видно формуються на підставі аналізу середовища, скоєного тваринами. 
Вищі представники тваринного світу (з що живуть на суші - людиноподібні мавпи, з морських тварин - дельфіни) виконують складні дії, які можна назвати інтелектуальним поведінкою. Воно обумовлене вищою формою психічної діяльності, що здійснюється в таких життєвих умов, коли вроджені інстинкти і вироблені навички виявляються недостатніми. 

У меня все в обратном порядке
4-Выделяют три главные линии эволю­ции. Ароморфоз (от греч. airomorphosis — поднимаю форму) — наиболее существен­ные эволюционные изменения. Такие изменения повышают общий уровень ор­ганизации, вследствие чего жизнедея­тельность организмов усиливается. Аро- морфозы дают значительные преимущест­ва в борьбе за существование, делают воз­можным переход в новую среду обитания. Идиоадаптация (от греч. idios — своеобразный и лат. adaptatio — приспо­собление) — это прогрессивные, но мел­кие эволюционные изменения, которые повышают при организмов к условиям среды обитания. Идиоадапта­ция не сопровождается изменением основ­ных черт организации, общим подъемом ее уровня и повышением интенсивности жизнедеятельности организма. Дегенерация (от лат. degenero — вы­рождение) ведет к упрощению организа­ции, утрате ряда систем и органов и часто связана с переходом к паразитическому образу жизни.
3-Гомологичные стр-ры имеют одинаковое происхождение, но выполняет разные функции - крылья летучих мышей и лапы крота. Аналогичные стр-ры имеют разное происхождение, но выполняют одинаковые функции - крылья птиц и крылья насекомых.
2-Конвергенты- организмы имеющие подобные признаки в внешним строении, а дивергенты- полное расхождение признаков.
1-Ученые выделяют следующие типы эволюционных изменений: параллелизм, конвергенция и дивергенция