Для попадания в определённый отдел клетки белок должен обладать специфической меткой. В большинстве случаев такой меткой является часть аминокислотной последовательности самого белка (лидерный пептид, или сигнальная последовательность белка), но в некоторых случаях меткой служат посттрансляционно присоединённые к белку олигосахариды.
В процессе эволюции клетками было выработано четыре основных механизма для противодействия агрегации белков. Первые два — повторное сворачивание (переукладка) с шаперонов и расщепление протеазами — встречаются как у бактерий, так и у высших организмов. Аутофагия и накопление неправильно свёрнутых белков в особых немембранных органеллах характерны для эукариотов.
Важность нормальной работы шаперонов для функционирования организма может быть проиллюстрирована на примере шаперона α-кристаллина, входящего в состав хрусталика глаза человека. Мутации в этом белке приводят к помутнению хрусталика из-за агрегирования белков и, как результат, к катаракте.
По механизму катализа Международный союз по биохимии и молекулярной биологии выделяет несколько классов протеаз, среди них сериновые протеазы, аспарагиновые протеазы, цистеиновые протеазы и металлопротеазы.
При макроаутофагии участок цитоплазмы (часто содержащий какие-либо органоиды) окружается мембранным компартментом, похожим на цистерну эндоплазматического ретикулума. В результате этот участок отделяется от остальной цитоплазмы двумя мембранами. Такие двухмембранные органеллы называются аутофагосомами.
Сигнальную функцию выполняют белки-гормоны, цитокины, факторы роста и др.
Гормоны переносятся кровью. Большинство гормонов животных — это белки или пептиды.
Исследования чистых белков в контролируемых условиях полезны для определения их функций: кинетических особенностей каталитической активности ферментов, относительного сродства к различным субстратам и т. п. Исследования белков in vivo в клетках или в целых организмах предоставляют дополнительную информацию о том, где они функционируют и как регулируется их активность.
Объяснение:
(прости если не то)
Після того, як у 2009 році був прочитаний геном неандертальця, з'ясувалося, що сучасні жителі Азії, Європи і Америки успадкували від неандертальців приблизно 2% своєї ДНК.
Водночас у жителів Африки генів неандертальця тоді не виявили. Вчені зробили висновок, що епізоди схрещування між людьми і неандертальцями мали місце вже після того, як люди пішли з Африки.
У подальших дослідженнях, використовуючи все більш досконалі методи, вчені продовжували каталогізувати гени неандертальців в неафриканських популяціях, прагнучи краще зрозуміти історію людства, а також вплив ДНК неандертальців на сучасну людину.
Більше про: Неймовірні археологічні відкриття
Повільне дорослішання: учені проаналізували мозок австралопітеків і знайшли схожість до сучасних людей
Найменший в історії динозавр та "дракон, що танцює". Як наукові відкриття змінюють наше уявлення про давніх істот
Учені знайшли найменшого в світі динозавра – він був розміром з колібрі
При цьому каталог генів неандертальців в африканських популяціях так і не був складений через технічні обмеження і припущення, що неандертальці і споконвічні африканські популяції були географічно ізольовані один від одного.
Однак дослідники з Прінстонського університету, ґрунтуючись на новому обчислювальному методі, тепер вважають, що африканці дійсно мають ДНК неандертальців і що дуже рання історія людства була складнішою, ніж багато хто міг подумати. Більше читайте тут
Объяснение:
