Система пищеварительных органов представлена трубкой, начинающейся ротовым отверстием и заканчивающейся анальным отверстием. Эпителий пищеварительного тракта является энтодермальным. Только в области ротового и анального отверстий энтодермальный эпителий незаметно переходит в эктодермальный.
Пищеварительный тракт подразделяется на следующие основные отделы:
ротовая полость, служащая для принятия пищи;
глотка — отдел, всегда связанный с органами дыхания: у рыб в глотку открываются жаберные щели, у наземных позвоночных в глотке располагается гортанная щель; глотку справедливо называют дыхательным отделом пищеварительной трубки;
пищевод;
желудок — расширение кишечного тракта, имеющее в некоторых случаях весьма сложное устройство;
кишечник, в типичном случае подразделяющийся на переднюю, или тонкую, среднюю, или толстую, и заднюю, или прямую, кишку.
Морфологическое усложнение кишечного тракта в ряду позвоночных идёт по пути его удлинения и дифференцировки на отделы. В пищеварительную трубку открываются протоки трёх видов пищеварительных желёз: слюнных, печени, поджелудочной.
Слюнные железы — приобретение наземных позвоночных. В них преобразуются слизистые железы ротовой полости. Секрет их смачивает пищу и расщеплению углеводов.
Печень и поджелудочная железа развиваются путём выпячивания переднего отдела эмбриональной кишки. Функции обеих желёз шире, чем только пищеварительные. Так, печень кроме выделения желчи, эмульгирующей жиры и активизирующей действие других пищеварительных ферментов, служит важным органом обмена веществ. Здесь нейтрализуются некоторые вредные продукты распада, накапливается гликоген. Ферменты поджелудочной железы расщепляют белки, жиры и углеводы. Одновременно поджелудочная железа служит органом внутренней секреции. Расстройство этой функции приводит к потере организма использовать сахар. В результате возникает тяжёлое заболевание — диабет.
Пороками развития пищеварительной системы у человека является сужение и атрезия (отсутствие просвета) пищевода, микро- и макроэзофагус, гастроптоз (опущение желудка), дивертикул Меккеля, обратное расположение внутренних органов, короткая брыжейка. Иногда при незарастании рудиментов жаберных щелей сохраняются врождённые свищи шеи.
Объяснение:
Сосна лісова — Pinus silvestris L. Російська назва — сосна лесная. Високе розгалужене дерево з конусоподібною або пірамідальною кроною. Кора червонувато-бура, луската. Молоді пагони зеленуваті, з ростом стають жовтувато-сірими. Глиця (хвоя) зверху випукла, темно-зелена, знизу — жолобчаста, тримається на рослині від 3 до б років.
Поширена сосна лісова по всій території СРСР, окрім степової частини півдня і Середньої Азії.
Сировина. З лікувальною метою застосовують бруньки сосни лісової. їх збирають ранньої весни, коли на них ще не почали розходитися верхівкові лусочки. Сировину сушать у теплих добре провітрюваних приміщеннях, розстилаючи тонким шаром. Зберігають висушені бруньки в щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У бруньках знайдено летку олію (близько 0,36%), дубильні речовини, смолу, пініпікрин, фітонциди. В глиці виявлено дубильні речовини (близько 5%), каротин, летку олію (близько 1,3%), смолу (7—12%). Живиця містить летку олію (близько 35%), смоляні кислоти, фітонциди.
Застосування. Препарати сосни звичайної використовують у науковій та народній медицині насамперед як відхаркувальні, потогінні, сечогінні та дезинфікуючі засоби. З живиці шляхом її перегонки а водяною парою добувають скипидар — прозору рідину зі специфічним запахом. Скипидар застосовують зовнішньо в мазях і лініментах як подразний і відволікальний засіб при невралгії, ревматизмі, міозиті. Іноді його використовують (обережно) для інгаляцій при затяжному бронхіті. Скипидар — токсична речовина.
При хворобах нирок і печінки вживання його з лікувальною метою протипоказане. Використовують також сосновий дьоготь як дезинфікуючий та інсектицидний засіб, а також для лікування екзем, лишаїв, корости. При лікуванні запальних процесів у верхніх дихальних шляхах, як дезинфікуючий і сечогінний засіб дуже ефективний відвар соснових бруньок. Беруть 1 чайну ложку подрібненої сировини, заливають 1 склянкою води, кип'ятять на малому вогні 10 хв. П'ють по 50 мл 4 рази протягом доби.
У разі лікування нирковокам'яної хвороби, подагри, хронічного циститу соснові бруньки краще поєднувати з вересом звичайним, материнкою звичайною, цмином пісковим та коренями цикорію дикого у співвідношенні 1:2:2:2:3. Беруть 2 столові ложки суміші на 3 склянки води, кип'ятять на малому вогні 10 хв. П'ють по 100 мл 4 рази протягом доби за ЗО хв до їди.
