Латералізація півкуль
Редагувати
Широкі узагальнення, часто зроблені в популярній психології про міжпівкульну асиметрію, наприклад, логіки, творчості часто є не зовсім точними, оскільки більшість функцій мозку фактично розподілені між обома півкулями. Більшість наукових доказів асиметрії стосуються нижчого рівня перцептивних функцій, а не широко обговорюваних функцій високого рівня (наприклад, підсвідомої обробки граматики, а не «логічного мислення» в цілому)[7][8].
Кращий приклад науково встановленої латералізації є те, що обидва центри мови, Брока і Верніке, часто зустрічаються виключно на лівій півкулі. Ці центри знаходяться на півкулі, протилежній до провідної руки. Латерализация функцій, таких як семантика, просодія, інтонація, акцентуація, ритм і т. д. була поставлена під питання з тих пір, коли була виявлена нейрональна основа в обох півкулях.[9][10]
Півкулі головного мозку людського ембріона в 8 тижнів.
Перцептивна інформація обробляється в обох півкулях, але латералізовано. При цьому інформація з кожної частини тіла направляється в протилежну півкулю (візуальна інформація розділена трохи інакше, але все-таки латералізовано). Аналогічно, управління рухами також відбувається в півкулі на протилежній стороні. Таким чином, ліво- і право-рукість також пов'язані з міжпівкульоною латералізацією.
В деяких біохімічних аспектах півкулі також асиметричні. Досліджені більш високі рівні нейромедіатора норадреналіну в правій півкулі й більш високі рівні допаміну в лівій.[11]
Також білої речовини (довгі аксони) в правій півкулі, а сірої речовини (тіл клітин) — в лівій[12].
Такі функції мови, як граматика і словотворення найчастіше латералізовані в лівій півкулі мозку. На відміну від них, цілісні мисленневі функції мови, такі як інтонація і акцент часто пов'язані з правою півкулею мозку. Інші інтегративні функції, такі як інтуїтивні або евристична арифметика, бінауральна локалізація звуку і т. д. схоже, більше контролюються в двосторонньому порядку.
Демекологія, або популяційна екологія, вивчає умови формування, структуру і динаміку розвитку популяцій окремих видів, а точніше, внутрівидових угруповань, які й називають популяціями. Її завдання — дослідження морфологічних особливостей популяцій, їх вікового складу, чисельності та густоти, народжуваності і смертності, поширення і характеру розселення організмів, вивчення внутрішньовидових і міжвидових стосунків у популяції. Цей розділ екології має велике теоретичне і практичне значення, особливо для використання її для охорони видів, регулювання їх чисельності та динаміки (рибальство, мисливство тощо).
