Всі види польових мишей живуть у норах. Їх численні галереї закінчуються зазвичай розширеними заглибленнями, деякі з камер, встелені товстим шаром соломи, служать спальнями. Від цих кімнат зазвичай відходить перпендикулярно рукав, який відгинається і після численних поворотів закінчується в одній із галерей. У разі небезпеки миші користуються ним як запасним виходом. Польові миші влітку збирають свіжі рослини і зерна, а восени – кореневища, цибулини, бульби, які потім їдять протягом зими. Ці запаси зберігаються дивно свіжими. Виявляється, миші перед тим, як наповнити свої комори, очищають цибулини і бульби, щоб не допустити їх проростання.Якщо ми будемо розглядати підземні житла в порядку їх зростаючої складності, то наступне місце по праву належить хом’яку. Він змінює свої квартири залежно від пори року. Літнє його житло розташоване близько до поверхні і має тільки одну комору для продуктів. Зимове викопано набагато глибше, і комор в ньому кілька.
Объяснение:
Разные народы приручали множество самых неожиданных животных — антилоп, журавлей, страусов, питонов, и даже крокодилов. Некоторые учёные считают, что первобытные жители Южной Америки содержали в неволе и приручали даже мегатериев (ныне вымерших гигантских ленивцев) ([источник не указан 939 дней]) и пещерных медведей. А карфагенский полководец Ганнибал в войнах с римлянами конца III века до н. э. использовал вымерший позднее подвид североафриканских боевых слонов[1].
Корова эйрширской породы
Однако приручить ещё не значит одомашнить. Число видов действительно одомашненных животных очень невелико — не более 25. Для одомашнивания необходимо, чтобы содержащееся в неволе животное регулярно приносило потомство, то есть, агроценоз или иной искусственный ландшафт стал для него нормальной, привычной средой обитания. Только тогда можно заняться отбором и, сохраняя особи с самыми ценными для человека свойствами, спустя много столетий получить уже не прирученное, а настоящее домашнее животное. Так например, в древности при дворах правителей Сирии, Индии, Средней Азии, даже Европы часто держали гепардов, ценившихся за красоту и превосходные охотничьи качества. История знает два примера, когда ручные гепарды принадлежали великим людям: один — Чингисхану, другой — Карлу Великому. Однако прирученные гепарды не стали домашними.
