Объяснение:
Суцвіть строкатих чудові квіти
Суцвіть строкатих чудові квіти,
Туманить мозок вино спогадів.
Цвинтарів вічних білі хрести.
І темний мед таємничих зізнань.
І шум води, і гірке смирення.
Річка під сонцем яскравої краси.
Проліт моста, захопить дух прозріння,
- Бездонний.. свобода.. висота.
І знову лізуть рядки з колишнього -
Ну, чому ти крила Боже мені не дав?
Чорт, мені б одного побачити живого!
Який все, що було, мені віддав.
Мені б звалити мішок важче,
З проклятим Горем, Страхом і тугою.
Ах, мені б стати хоч трішки хоробрішими,
Не забивати вхідні двері дошкою три стародавні баби,
Надія, Віра і любов.
Ах боже мій, що витворяють руки,
На це щастя клюне адже будь-хто.
Не треба, не кропи мене єлеєм,
Я вже змазаний з ніг до голови.
Вчепившись, тримаємо те, чим ми володіємо.
Ми праві, праведні, безгрішні, ми - важливі.
Б'ється з гулом заліза в скелі прибій,
Гіркою водою омиваючи свідомість.
Хтось і десь плаче живий,
Душу волочить свою на заклання.
