Природно-заповідний фонд України
За підручником "Географія" 8 клас, автори С. Кобернік, Р. Коваленко
Законодавча база про охорону природи в Україні. Україна належить до територій, природа яких зазнала сильного впливу господарської діяльності людини. Більша частина її природних комплексів докорінно змінена, тому є нагальна потреба у проведенні природоохоронної роботи.
У 1991 р. було прийнято закон «Про охорону навколишнього природного середовища»
У 1992 р. – закон «Про природно-заповідний фонд України»
У 1994 р. – програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні.
У них подано класифікацію природоохоронних територій та окреслено плани щодо розширення їх мережі. Нині екологічне і природоохоронне законодавство України охоплює понад 200 законів та інших державних актів, зокрема закони «Про охорону атмосферного повітря», «Про рослинний світ», «Про тваринний світ». У 2000 р. прийнято Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі в Україні, що передбачає створення різних категорій природоохоронних територій, які мали б існувати у якомога більшій частині країни.
Національна екологічна мережа. Всього в Україні створено близько 8100 природоохоронних територій із різним заповідним режимом, які займають 5,4 % площі нашої держави. Такий показник утричі менший, ніж у країнах Європи. Закон «Про природно-заповідний фонд України» визначає, що до цього фонду належать 11 категорій природоохоронних територій, які об’єднані у дві групи: природні території та об’єкти, а також штучно створені об’єкти.
До першої групи входять природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи та заповідні урочища.
Штучно створені природоохоронні об’єкти – це ботанічні сади, дендрологічні парки, зоопарки, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва.
В ієрархії об’єктів охорони природи є різні рівні:
глобальний (біосферний) – об’єкти, що вважаються надбанням усього людства;
загальнодержавний (національний) – є цінністю країни;
регіональний та локальний (місцевий).
Категорії природоохоронних територій мають різний статус і неоднаковий заповідний режим. Одні покликані охороняти весь природний комплекс, інші – окремі його компоненти або одиничні об’єкти.
Ты́квенные, или Тыквовые[3] (лат. Cucurbitáceae) — семейство двудольных цветковых растений. Большинство тыквенных (всех их насчитывается более 600 видов) — однолетние или многолетние травы, перезимовывающие при посредстве корневых клубней или нижних частей стебля, и лишь немногие из них кустарники и полукустарники. Единственная древесная форма семейства — редкое растение дендросициос, эндемик острова Сокотра.
Представители этого семейства широко распространены по земной поверхности, за исключением всех холодных стран, но большинство их встречается под тропиками, северная граница распространения в Европе почти совпадает с северной границей дуба, в Старом Свете больше родов (54), нежели в Новом Свете; семь родов (Мелотрия, Кораллокарпус, Люффа, Огурец, Alsomitra, Cayaponia и Sicyos) встречаются в Старом и Новом Свете.
Виды семейства находят широкое применение: плоды многих из них съедобны (дыни, огурцы, тыквы, арбузы, виды родов Акантосициос, Тельфайрия, Чайот и др.), другие виды идут на изготовление сосудов и музыкальных инструментов (Лагенария), губок и набивочного материала (Люффа) и т. п. Некоторые виды являются лекарственными или разводятся как декоративные растения (Переступень, Люффа, Лагенария).
