1) У голонасінних рослин насінини не захищені стінкою плода, їхні насінні зачатки розташовані не в зав'язі, а відкрито на лусках шишок. У насінних рослин спочатку відбувається запилення, потім запліднення, яке не залежить від вологого середовища, тому вони здатні зростати і в посушливих місцевостях. Відомо близько 700 сучасних видів голонасінних рослин (сосна, ялина, ялиця, модрина, кедр, яловець, тис, секвойя).
2)За зовнішнім виглядом — це дерева й кущі різних розмірів: від карликових сосен заввишки в 1 метр до стометрових велетнів секвой — найвищих у світі хвойних рослин.
Особливістю будови більшості видів хвойних є те, що їхнє зазвичай вічнозелене листя має вигляд голок чи рідше лусочок. Такі листки називають хвоєю, звідки й походить назва класу. Голки-листя на поперечному розрізі округлі або ребристі, як у сосни або ялини; можуть нагадувати плоскі довгасті луски, наприклад, у тиса, туї, кипариса. Завдяки невеликій площі листків та особливостей їхніх продихів, узимку практично повністю припиняється випаровування води. Продихи занурені в товщу тканини листка, а в деяких рослин у зимовий період закриваються воском. У більшості хвойних листки темно-зеленого кольору і розташовані на гілках по спіралі, що забезпечує краще уловлювання розсіяного сонячного світла в помірних широтах і північних районах, у густому лісі в затінку інших рослин.
У корі та деревині хвойних рослин є безліч канальців, заповнених густою рідиною зі специфічним запахом — хвойною смолою. Їх називають смоляними ходами. При ушкодженні стовбура в цьому місці з'являються краплини смоли — і рана швидко затягується. У стовбурі хвойного дерева добре виражені річні кільця приросту. Коренева система хвойних стрижнева, причому є великий стрижневий корінь, що розвивається з первинного та зберігається все життя рослини. Бічні корені тонкі й короткі, містять мікоризу.
Пищеварительная система млекопитающих состоит в основном из тех же отделов, что и у пресмыкающихся. Пища поступает в рот -> в глотку -> пищевод -> желудок -> в кишечник, заканчивается анальным отверстием.
У млекопитающих пищеварительная система более дифференцирована, чем у пресмыкающихся. Рот окружен мясистыми губами, которые облегчают захват и удержание пищи. Между зубами и губами располагается преддверие рта. У грызунов и мартышек здесь находятся защечные мешки, в которых зверьки переносят пищу. Ее отрывают и пережевывают зубами, обильно смачивая слюной. Ферменты слюны воздействуют на сложные сахара (крахмал, клетчатку), расщепляя их до более простых соединений. Пищевой комок проходит в глотку, пищевод и поступает в желудок. У большинства млекопитающих желудок простой, состоящий из одной камеры. В стенках его находятся железы, которые выделяют пищеварительные ферменты и кислоту, воздействующие на белки пищи.
