Вулиця, на якій я живу
Правда це чи ні, але кажуть, що на характер людини впливає вулиця, на якій він виріс. Ті порядки, закони чи просто звичаї, які існують чи навіть в яких брав участь на вулиці, назавжди залишаються в твоєму серці і ще десь глибоко в підсвідомості. Це дуже легко і дуже складно пояснювати. Спробую пояснити, те що легше. Є вулиці авторитетні, є давні чи нові, є центральні чи периферійні. Мені здається, багато залежить навіть від того, чи ходить по вашій вулиці трамвай, тролейбус чи маршрутка. Це все впливає на нас, але в який б — то навряд слід пояснювати. А чи варто? Нехай все залишиться такою собі романтичною таємницею у наших душах.
Я народився і виріс на вулиці Бойовій. Мабуть, навіть таксисти не знають, де вона розташована. Це Дзержинський район, Олексіївка. Я живу в приватному секторі. Уся наша вулиця — то суцільні маленькі одноповерхові (рідко двоповерхові) будиночки і місцями хатинки. Взагалі, уся Олексіївка така. Але ближче до вулиці. Назва її, Бойова, трактується легко. У часи другої світової війни тут відбувалися численні бойові дії. Поруч знаходилося, як кажуть старі бабусі, навіть німецьке кладовище. Одразу після війни, район почав заселятися і назви вигадувалися дуже прості: Армійська, Штурмова,. Піхотна, Артилерійська, Бойова.
Моя вулиця дуже красива. Це я кажу не лише тому, що вона моя, а й тому, що це справді так. У нас кожна вулиця має свою особливість: на одній квітнуть каштани, на іншій — яблуні. А, на нашій — абрикоси. Якби вулиці називали пізніше, то назви Абрикосова їй би не уникнути. Впродовж усієї вулиці ростуть абрикоси. Ледь не біля кожного двору. І коли на початку літа дерева цвітуть білими пелюстками, все навколо здається білим, наче це рай. Також наша вулиця має сквер — і там цих дерев безліч: абрикоси, вишні, каштани, сливи, клени, тополі. Але не в цьому головна його особливість. І навіть не в тому, що там часто збираються мешканці вулиці. Для мене він частка тієї території, де минуло моє дитинство. Саме там я ходив ще малечею з батьками, туди я просився погуляти, там бігала більшість дітей нашої вулиці. То були часи, коли я був найщасливішою людиною всесвіту. Я не мав проблем, складних обов'язків, ми всі — діти — робили те, чого бажало серце. Ми були такими безтурботними. У цьому сквері ми проводили цілий день, а якби вночі не хотілося спати, то і ніч. Піжмурки, футбол, ще якісь ігри, назви яких вже не пам'ятаю, — це все приваблювало нас, роблячи щасливими.
— Excuse me. How can I get to the railway station, please? I’m afraid I don’t know the way.
— It’s not far from here. You can get there on foot.
— How long will it take me to get there?
— About 10 minutes, I think. OK. Now you should go straight ahead along this street. Then turn left at the nearest traffic lights.
— Shall I cross the street?
— No. Just turn left. Then you will see a red brick post-office at the end of the street. Come up to that building and turn right. And then take a second street on the left. The railway station is just opposite the bus stop.
— OK. Fantastic! Thank you very much.
перевод:
— Простите. Как мне пройти к железнодорожному вокзалу? Боюсь, что я не знаю дорогу.
— Это недалеко отсюда. Вы можете дойти туда пешком.
— Сколько времени на это потребуется?
— Около 10 минут, думаю. Итак. Сейчас вам нужно идти прямо по этой улице. Затем поверните налево у ближайшего светофора.
— Дорогу переходить нужно?
— Нет. Просто поверните налево. Затем вы увидите красное кирпичное здание почты в конце улицы. Дойдите до здания и поверните направо. А потом будет второй поворот налево. Ж/д вокзал находится как раз напротив автобусной остановки.
— ОК. Фантастика! Большое
