Вулиця, на якій я живу
Правда це чи ні, але кажуть, що на характер людини впливає вулиця, на якій він виріс. Ті порядки, закони чи просто звичаї, які існують чи навіть в яких брав участь на вулиці, назавжди залишаються в твоєму серці і ще десь глибоко в підсвідомості. Це дуже легко і дуже складно пояснювати. Спробую пояснити, те що легше. Є вулиці авторитетні, є давні чи нові, є центральні чи периферійні. Мені здається, багато залежить навіть від того, чи ходить по вашій вулиці трамвай, тролейбус чи маршрутка. Це все впливає на нас, але в який б — то навряд слід пояснювати. А чи варто? Нехай все залишиться такою собі романтичною таємницею у наших душах.
Я народився і виріс на вулиці Бойовій. Мабуть, навіть таксисти не знають, де вона розташована. Це Дзержинський район, Олексіївка. Я живу в приватному секторі. Уся наша вулиця — то суцільні маленькі одноповерхові (рідко двоповерхові) будиночки і місцями хатинки. Взагалі, уся Олексіївка така. Але ближче до вулиці. Назва її, Бойова, трактується легко. У часи другої світової війни тут відбувалися численні бойові дії. Поруч знаходилося, як кажуть старі бабусі, навіть німецьке кладовище. Одразу після війни, район почав заселятися і назви вигадувалися дуже прості: Армійська, Штурмова,. Піхотна, Артилерійська, Бойова.
Моя вулиця дуже красива. Це я кажу не лише тому, що вона моя, а й тому, що це справді так. У нас кожна вулиця має свою особливість: на одній квітнуть каштани, на іншій — яблуні. А, на нашій — абрикоси. Якби вулиці називали пізніше, то назви Абрикосова їй би не уникнути. Впродовж усієї вулиці ростуть абрикоси. Ледь не біля кожного двору. І коли на початку літа дерева цвітуть білими пелюстками, все навколо здається білим, наче це рай. Також наша вулиця має сквер — і там цих дерев безліч: абрикоси, вишні, каштани, сливи, клени, тополі. Але не в цьому головна його особливість. І навіть не в тому, що там часто збираються мешканці вулиці. Для мене він частка тієї території, де минуло моє дитинство. Саме там я ходив ще малечею з батьками, туди я просився погуляти, там бігала більшість дітей нашої вулиці. То були часи, коли я був найщасливішою людиною всесвіту. Я не мав проблем, складних обов'язків, ми всі — діти — робили те, чого бажало серце. Ми були такими безтурботними. У цьому сквері ми проводили цілий день, а якби вночі не хотілося спати, то і ніч. Піжмурки, футбол, ще якісь ігри, назви яких вже не пам'ятаю, — це все приваблювало нас, роблячи щасливими.
he and my mother split up. He must have wanted the best for me, but the best was always what he wanted. He chose my school and I hated it. I had no friends there, I was miserable and didn't do well, so I was asked to leave. He must have been very disappointed, but he said nothing to me. He wanted me to be an actor like him but I'm not at all like him. I tried it for a while, but I was miserable until I met my husband. He's a vet and I'm his assistant. Now I'm doing what I always wanted to do, working with animals. My father and I have always been so different. I love animals and he loves books and music, and above all opera, which I hate. If he comes to see us (we live on a farm), he always wears totally the wrong clothes, but we still don't see much of each other. It’s because he didn't really want me to marry George. He wanted me to marry a famous film star or something, but of course I didn’t. George and I don't want children, we have our animals, but my father would love to have a grandson. Maybe his new wife will give him the son he wants, but probably not. She cares too much about being slim and beautiful. I occasionally see one of his films on TV. I find it hard to believe he's my father. He is like a stranger.
y first wife and I only had one child. It might have been nice to have more. I would have liked a son, but we just had Carmen. I see her as my best friend. I think she always comes to me first if she has a problem. We have the same sense of humour and share many interests, except that she's crazy about animals, obsessed with them - she has always had dogs, cats, and horses in her life. We were closest when she was about four, which I think is a wonderful age for a child. That's when they need their parents most. But as soon as Carmen went to school, she seemed to grow up and grow apart from her family, and any father finds it difficult with a teenage daughter. She was very moody and had an odd group of friends. There was an endless stream of strange young men coming to our house. I remember I once got annoyed with her in front of her friends and she didn't the and my mother split up. He must have wanted the best for me, but the best was always what he wanted. He chose my school and I hated it. I had no friends there, I was miserable and didn't do well, so I was asked to leave. He must have been very disappointed, but he said nothing to me. He wanted me to be an actor like him but I'm not at all like him. I tried it for a while, but I was miserable until I met my husband. He's a vet and I'm his assistant. Now I'm doing what I always wanted to do, working with animals. My father and I have always been so different. I love animals and he loves books and music, and above all opera, which I hate. If he comes to see us (we live on a farm), he always wears totally the wrong clothes, but we still don't see much of each other. It’s because he didn't really want me to marry George. He wanted me to marry a famous film star or something, but of course I didn’t. George and I don't want children, we have our animals, but my father would love to have a grandson. Maybe his new wife will give him the son he wants, but probably not. She cares too much about being slim and beautiful. I occasionally see one of his films on TV. I find it hard to believe he's my father. He is like a stranger.alk to me for days. I've always
