Today it's rather difficult to imagine the life our grandparents lived. They used to live in own private houses without such modern conviniencies like gas, running water, telephones were rare. People used to bring water in their houses to wash up and wash themselves. They heat the houses with stoves and they used to bring the wood for that. The TV-sets were not an usual thing. So children used to walk in the yards with the peers and the ysed to play different active games. It was fun. Children used to help their parents around the house : swept the floor, cooked the simple dinner, looked after little children and elderly persons.The furniture used to be comfortable but not so beautiful and large as we use today. The life used to be simple and sincere and honest.
Акколь: мечты юных жителей
В галерее «Тенгри-Умай» проходит выставка фотографий «Акколь: воображая будущее, или Путешествия за пределы космодрома». Их автором выступила американская художница Джин Финли в сотрудничестве с выпускниками детского дома № 1 города Акколя Акмолинской области.
В Акколі розташований наземний комплекс керування космічними апаратами. І не дивно, що уявляючи своє майбутнє, юні жителі міста мріють керувати космічними кораблями, полетіти в космос, здійснити подорож на інші планети. Розповісти про свої мрії, візуалізувати своє майбутнє та запропонувала нинішнім випускникам дитячого будинку №1 художниця із Сан-Франциско Джин Фінлі.
– Я зайнялася ідеєю створити серію фотоавтопортретів та коротких оповідань молодих людей з різних країн – «Я в завтрашньому дні», – розповідає Джин Фінлі. – Втілюючи свою ідею, їжджу країнами світу і знаходжу цікавих мені хлопців.
Влітку 2015 року Фінлі та її однодумці Лідіа Метьюс та Ляззат Ханім приїхали до Акколь, для вихованців місцевого дитячого будинку провели майстер-класи з відеозйомки, фотографії та написання есе. Використовуючи отримані знання та навички, а також свою фантазію, різні речі та предмети, підлітки створили незвичайні фотоавтопортрети – себе у майбутньому. Вони також написали короткий твір про те, як вони представляють своє доросле життя.
Зображений на футбольному полі через сітку воріт Єгор Паршутін мріє стати спортивною зіркою. «Коли я покину це поле – досі єдине поле, на якому я грав – я знайду своє місце на футбольних полях Іспанії», – написав він у своєму творі. Автопортрет Вікторії Попової – дівчина у ковпаку з повареною в руках. Віка мріє стати шеф-кухарем, який розуміє мову тварин. А, наприклад, Равіль Сенін бачить себе степовим вершником. «Я перемістився за межі стін дитячого будинку в степу, де мешкають орел, лисиця, олень, кабан, шакал і борсук, – ділиться хлопчина. – І у цьому полі є космічна станція. Я лечу на коні повз цю космічну станцію, а високо в небі ширяє наді мною орел...»
