с алгеброй, по братски
Решите с объяснением если вам не трудно.

ответ:Які вони, сучасні Журдени?

Твори, що ввійшли до скарбниці світової класики можна розділити на два види: епохальні і вічні. Епохальні твори відображають тенденції притаманні певному конкретному періоду, а вічні – це ті, що не втрачають своєї актуальності ніколи. Саме до категорії вічних творів належить іронічна комедія Мольєра „Міщанин-шляхтич”. Автор піднімає складну і суперечливу проблему сліпого бажання людини здаватися більш значною ніж вона є насправді. Це явище характерне і для нашого часу, адже так часто сучасні люди вдягають чужі маски, які їм зовсім не пасують і стараються грати роль, яка їм не по зубах.

Головний герой п’єси пан Журден , є одним з найбільш кумедних персонажів світової літератури. Над ним потішаються, як і дійові персонажі, так і читачі. А справді, що може виглядати більш комічно ніж підстаркуватий торговець, що несподівано захотів стати аристократом. Це бажання є настільки сильним, що Журден, всупереч своїм обмеженим здібностям, старається робити речі, які йому геть не виходять: він вчиться співати, хоча зовсім не має музичних даних, вивчає кілька танців, які вдаються йому жалюгідно, махає шпагою, хоча від природи він неповороткий. Всі навколо гають за цією комедією і підіграють Журдену, вони кажуть йому те, що він хоче почути, заради власної вигоди вдаються до грубих лестощів. Проте головний герой не хоче помічати цієї брехні, він всіма силами старається дотримуватися стандартів дворянства, живе в світі власних ілюзій, де бачить себе великим вельможею.

Зараз більше немає ні дворянських титулів, ні аристократії, але люди й далі прагнуть вдягнути на себе маску, сховати під нею своє справжнє обличчя, приховати свою сутність. У всі часи були ті, кого не задовольняло їхнє життя, соціальний статус чи матеріальний стан. З такої ситуації є два виходи ший і складніший ший варіант і вибрав для себе пан Журден. А полягає цей вихід у тому, що людина, незадоволена зовнішнім світом, будує свій власний вигаданий світ ілюзій. Вона живе в ньому, свої мрії сприймає як реальність, дивиться на оточуючих через призму власної вигадки. Але рано чи пізно, цей так званий „замок з піску” руйнується і людина опиняється з одним лише розчаруванням. Особа, котра обрала для себе складніший варіант, мусить тяжко працювати для досягнення своєї цілі, але в результаті її праця приносить бажані плоди, бо немає нічого неможливого головне вірити в себе і не боятися наяву, а не в уяві міняти свою долю. Це підтверджують слова видатного політичного діяча Великобританії Вінстона Черчилля: „Коли ти кажеш, що щось можеш або чогось не можеш, ти завжди маєш рацію.”

П’єса Мольєра „Міщанин-шляхтич” – це історія життя слабкої особистості, яка дозволяла іншим себе обманювати і сама собі брехала. Головний герой п’єси, пан Журден, не хоче ні чути, ні бачити правди, бо істинна далеко не така солодка, як мед лестощів. А змінити щось в реальному житті набагато складніше ніж втекти у власний примарний світ ілюзій та мрій.

Объяснение:

Летом 1831 года А. С. Пушкин был допущен царем к государственным архивам для подготовки «Истории Петра» и даже был зачислен на службу в Коллегию иностранных дел для занятий историей. Изучая исторические документы, он размышляет над ролью России в рамках мировой истории. Проблема «Россия и Запад» стала одной из главных для Пушкина-историка. В 1834 году он писал: «России определено было высокое предназначение, её необозримые равнины поглотили силу монголов и остановили их нашествие на самом краю Европы: варвары не осмелились оставить у себя в тылу порабощенную Русь и возвратились в степи своего востока. Образующееся просвещение было растерзанной и издыхающей Россией…» . Война с Наполеоном подтверждала для Пушкина неизменную историческую роль России, в собственных страданиях чужие судьбы.
Особое внимание поэта привлек наш XVIII век, потому что он оказался переломным, эпохой перехода от древней, старой России к России новой. В XVIII веке были люди и события, как бы сконцентрировавшие в себе самую суть исторического становления России. Прежде всего, это Петр I, Великий, как называют его обычно в нашей истории, царь, взявший на себя труд переустройства страны в начале XVIII века.
Петр неизменно привлекал внимание Пушкина и становился героем его произведений: стихотворения «Пир Петра Великого» , романа «Арап Петра Великого» , поэмы «Медный всадник» , незаконченного труда «История Петра. Подготовительные тексты» . Глубоко изучив историю Петра I, Пушкин считал самым значительным и важным событием его царствования Полтавское сражение летом 1709 года. Он писал: «Полтавская битва есть одно из самых важных и самых счастливых происшествий царствования Петра Великого. Она избавила его от опаснейшего врага; утвердила русское владычество на юге; обеспечила новые заведения на севере и доказала государству успех и необходимость преобразования совершаемого царем» . В поэме «Полтава» Пушкин рисует борьбу Петра, «молодой России» против внешних врагов. Петр показан как герой Полтавской битвы. В изображении исторических лиц и исторического Пушкин придерживается исторической точности.
Поэма начата в апреле 1928 года, писалась отрывками, с конца июня по середину сентября, с большими перерывами. Это были, в основном, наброски. В окончательной редакции I песнь закончена 3 октября, II песнь – 9 октября, III песнь – 16 октября. Близкий друг Л. С. Пушкина – брата А. С. Пушкина – М. В. Юзефович оставил свидетельство о том, как создавалась поэма. В «Воспоминаниях о Пушкине» он писал: «Это было в Петербурге.. . Он уселся дома, писал целый день. Стихи ему грезились даже во сне, так что он ночью вскакивал с постели и записывал их впотьмах. Когда голод его прохватывал, он бежал в ближайший трактир, стихи преследовали его и туда, он ел на скорую руку что попало и убегал домой.. . Таким образом, слагались у него сотни стихов в сутки...» . О своем творческом напряжении в период работы над поэмой говорит и признание А. С. Пушкина: ««Полтаву» написал я в несколько дней, долее не мог бы ею заниматься и бросил бы всё».