минулого літа я з батьками відпочивав на морі. ми часто приходили на пляж поблизу невеличкої пристані. хлопчикам дуже стрибати там у воду. якось я помітив, що десь по обіді біля пристані з'являється величезний чорний собака. у нього довга шерсть, блискучі карі очі. за такої літньої спеки він відразу кидається в море й пливе ближче до того місця, де збираються стрибуни. там він очікує хлопчиків чи дівчаток, які будуть стрибати у воду. спершу було незрозуміло, чому він пливе саме туди. та підійшовши ближче, я усе второпав. собака чекає, поки хтось стрибне, випірне, а він уже поруч, і дітлахи із задоволенням хапаються за його спину, загривок або просто за шерсть, навіть за хвоста. і дар (так кличуть собаку) із усіх сил прямує до берега. усім дуже весело. одного разу прийшов ігор іванович — хазяїн собаки, і я запитав про дивну поведінку дара. ігор іванович розповів, що це сталося кілька років тому. маленька дівчинка стояла на пристані, оступилася і впала у воду. дорослі кинулися їй, але дар випередив усіх. дівчинка вхопилася рученятами за шерсть собаки, а він із усіх сил чимдуж поплив до берега. і з тих пір він нібито рятує всіх дітей, які бавляться на пристані. мені теж було приємно пливти до берега, тримаючись за чорну спину дара.
Дорогая Маншук Маметова. Я пишу тебе это письмо в знак благодарности. Почему в знак благодарности? Потому что ты будучи пулемётчицей 100-ой отдельной стрелковой дивизии, ты сражалась за нашу родину тебе за всё. Ведь ты не смотря на все трудности и страхи, боролась с врагом до последней минуты своей жизни. Твои подвиги вошли в мировую историю. Ведь ты первая казашка, которой была присвоена медаль Героя Советского Союза. Мы никогда не забудем тебя и твои подвиги. А на этом я с тобой прощаюсь. До свидания и до новых встреч.
