Опис процесу праці.
Шоколадний торт - мій найулюбленіший десерт з самого дитинства. І ніхто не готує його так смачно, як моя матуся. Сьогодні я уважно гатиму, як її ніжні і вправні руки будуть готувати цю незрівнянну смакоту.
Ось мама дістає з шафи потрібний посуд: полив"яні миски й скляні мисочки, складає в них потрібні продукти, які вона приготувала завчасно. Це масло, яйця, борошно, цукор, какао, ванілін, вершки та шоколад. Все це повинно мати кімнатуну температуру - це важливо!
Мама бере в руки сито і починає просіювати борошно, воно сіється у велику миску, як сніг з неба на землю, і вкриває її спочатку тонким шаром, а потім купкою. До борошна мама додає какоо і також ретельно його просіює. "Так воно набирається повітря і буде пухким", - пояснює мама.
В іншу мисочку вона розбиває яйця, додає туди ж цукор і починає збивати електричним міксером цю суміш. Ось вона збільшилася в об"ємі приблизно утричі. Тут настає дуже відповідальний момент: мама зосереджено додає в цю масу борошно з какао, ретельно орудуючи великою ложкою, схожою на лопатку.
"Ось майже готово", - коментує мама і викладає розчин у круглу форму. Форма відправляється у духовку, а мама починає готувати крем для торта. Збиває міксером вершки, додає ванілін, насипає цукор... Як же ж смачно усе це пахне! Так і хочеться лизнути!
Настав час виймати корж з духовки. Ось він лежить на дерев"яній тарелі - духмяний, теплий, наче живий, парує, холоне. Тоді мама розрізає його на три тонких пласти і починає кожен змащувати кремом. Коли все закінчено, мама поливає майже готовий торт шоколадною глазур"ю. Він робиться таким блискучим, гладеньким і страшенно апетитним. Але його їсти поки не можна, треба дати йому застигнути в холодильнику хоча б півгодинки. Увечері на нас чекає справжня насолода!
Я вважаю, що людина — це соціальна істота, а тому вона не може залишатись довго одна. Їй потрібне спілкування. Хоча багато хто думає, що саме одинокість дає особистості пізнати себе, проаналізувати життя, дати оцінку своїм вчинкам. По-перше, коли ми залишаємось самі, то даємо волю нашим думкам, а також знаходимо час на спілкування з Богом. Яскравим, прикладом цього є розповідь з Святого Письма про Ісуса, який довгих 40 днів перебував у пустелі. Христос, не зважаючи на спокуси диявола, зміг проаналізувати свою сутність та з Божою поміччю вірно витримав у службі Небесному Творцеві. По-друге, вони заперечують думку, що тільки оточення може дати об*єктивну оцінку людині, її діям та вчинкам. Впевнений, що розмови за спиною є лише неприємними здогатками. Не можу не згадати про випадок, що нещодавно трапився зі мною цього року, обдумуючи вибір майбутньої професії священства, я вперше завагався, чи справді обрав свій шлях. Коли сумніви ставали все більшими, я зачинив двері кімнати та підняв голову до ікони я зрозумів, що я на своїй дорозі. В самотності ми відкриваємо двері у які раніше не заходили. Про існування яких раніше навіть не здогадувалися. На самоті ми справжні, не притворні, без масок. Це дорогого коштує — побути на самоті. Тому ці моменти потрібно цінувати і використовувати цей час із користю. Займатися самореалізацією, самовдосконаленням, пошуком себе. В цей час можна бути повністю чесним із собою і таким чином розібратися у собі.
