1. Ім’я Софійчиної бабусі.

2. Ім’я коханої дівчини Михайла Міщенка

3. З кого почалося родинне прокляття Кулаковських?

4. Ім’я дівчини, яка в дитинстві була кволою.

5. Ім’я лікаря-травматолога.

6. Кличка лошиці.

​

Привіт, Томе! Я твій знайомий, хоча ти мене не знаєш. Декілька разів я перечитував книгу, яку написав про тебе твій батько Марк Твен. Я хотів би жити у твоєму містечку і стати твоїм другом. Знаю, що товаришів у тебе й так багато. Але я міг би тебе навчити грати у футбол. Можна було б зіграти на дві команди — наші й ваші хлопці. А ще б я взяв тебе у похід. Цього року ми їздили туристським табором до Криму. Це в нашій Україні є такий гарний півострів. Там море, гори, курорти й дуже красиві місця. Командир групи провів нас гірськими маршрутами. Ми побували на горі Ай- Петрі, каталися на канатній дорозі. А ще ми побували в Мармурових печерах на горі Чатир-Даг. Уявляєш? Кожний день розпочинався на свіжому повітрі в палатці біля моря або на якійсь горі. Це страшенно цікаво. І я уявляв, якби ти був разом з нами, то в нас була б найвеселіша група. Наступного літа чекаю тебе в гості. Але можеш приїхати і взимку. У місті на площі буде стояти святкова ялинка, а навколо неї повно розваг. Та й взагалі, нудьгувати нам не доведеться! Чекаю листа від тебе.
Твій друг Максим. До зустрічі.
Чим мені сподобалися Том і Гек?
(за твором «Пригоди Тома Сойєра»)
Том Сойєр і Гек Фінн — мої улюблені герої з книги Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра». Коли я читаю цю книгу, то мені здається, ніби там пишуть дещо й про мене. Я вчуся непогано, але для мене, так само, як і для Тома, понеділок зранку неприємний. «У понеділок зранку Том Сойєр почував себе дуже нещасним. Так завжди бувало з ним по понеділках, бо цього дня починається тиждень нових страждань у школі». Так справді буває. У п'ятницю не хочеться розлучатися зі школою, а в понеділок важко починати навчання. Але з Томом і Геком усе здається легким. Том навчив мене, як з легкістю робити неприємну справу. Коли він фарбував паркан, усі хлопці наввипередки хотіли хоча б трішечки це спробувати, бо не кожного ж дня «щастить білити паркани».
Гек і Том були добрими і сміливими. Вони нікому не робили зла. Навіть навпаки. їм вдалося до слідству знайти злочинців і покарати їх. Гек був сином алкоголіка і вдягався в лахміття. Батьки не хотіли, щоб їхні діти дружили з Геком. Але Том на це не зважав. У нього була своя думка. І мені це теж сподобалося. Том і Гек — справжні друзі. Мені хотілося б, щоб у мене були такі друзі — веселі, добрі й сміливі.

Однією з головних причин зародження козацтва була турецько-татарська експансія, що ставила під загрозу саме існування українців як нації. Ситуація ускладнювалася тим, що Україна не мала власної державності, а заходи урядів Литви та Польщі, пізніше Речі Посполитої, спрямовані на відсіч агресорам, були малоефективними. Кримське ханство як держава існувало у 1449— 1783 рр. на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, ІІриазов'я та Прикубання. Ще в ХПІ ст. ця територія була захоплена монголо-татарами і ввійшла до складу Золотої Орди. У сер. XV ст. ханові Хаджі-Ґірею вдалося вийти з-під золотоординські зверхності створити власну державу зі столицею у м. Бахчисараї. У 1478 р., зваживши па могутність Туреччини та її присутність і вплив на півострові, Кримське ханство визнало васальну залежність від неї. До певної міри Кримське ханство виконувало роль провідника турецької політики у Східній Європі. Його зовнішньополітичні акції зводилися до грабіжницьких набігів, у результаті яких найбільше страждали українські землі. Татари майже щороку, а інколи й по кілька разів на рік нападали на Україну, вбиваючи та захоплюючи в неволю місцеве населення, спустошуючи міста і села. Грабіжницькі промисли були для татар економічно необхідними, оскільки їхнє скотарське господарство було примітивним і не могло задовольнити нагальних потреб, тоді як торгівля людьми, здебільшого у Кафі, давала значні прибутки. Живим муром від нападів турків і татар для України стало козацтво, яке вважало боротьбу проти "бусурманів" священним обов'язком. Спершу воно відбивало турецько-татарські напади, а зміцнівши й саме розгорнуло наступ на володіння Туреччини та її васала — Кримського ханства, де визволяло бранців, руйнувало фортеці, захоплювало значну здобич. Спершу переважали сухопутні походи, які набрали значних масштабів і стали регулярними. З часом запорожці активізують і чорноморські експедиції. Вже наприкін. XVI — на поч. XVII ст. козацький флот зріс до кількох сотень одиниць і, не вагаючись, нападав на турецькі фортеці й міста. Гучна слава про запорізьких козаків ширилася по всій Європі, адже тодішня військова могутність Туреччини вважалася нездоланною. В Італії, Німеччині, Франції, Англії в той час вийшло понад десяток творів, присвячених військовому мистецтву запорожців. Багато держав, над якими нависла турецька загроза, шукали з ними зв'язків. Значною мірою козацькі успіхи були пов'язані з талановитим керівництвом гетьмана Петра Cагайдачного (бл. 1570—1622), який, за підрахунками дослідників, провів 60 боїв на суходолі та на морі й жодного не програв. З ним на чолі козацтво остаточно перетворилося на окремий стан, а його збройні сили були реформовані з, по суті, партизанських загонів у регулярну дисципліновану армію. У політичній діяльності головною заслугою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси трьох най діяльніших частин українського суспільства — козацтва, культурно-освітньої верстви та духовенства. У результаті активізувалося як козацтво, котре поступово виходить за межі своїх вузько станових інтересів та долучається до загальнонаціональних справ, такі міщансько-духовна інтелігенція, яка, відчувши підтримку Війська Запорізького, почала сміливіше та енергійніше реалізовувати свої плани. В усій красі полководницький талант П. Сагайдачного виявився і під час Хотинської війни. Навесні 1621 р. 160-тисячна турецька армія під проводом самого султана при 260 гарматах, а також 60 тис. татар вирушили, щоб розгромити Річ Посполиту. Через нечисленність польського війська, яке становило трохи більше 30 тис. осіб при 38 гарматах, королівський уряд звернувся за до до козаків, обіцяючи розширення їхніх прав і привілеїв. Оскільки турецько-татарська навала загрожувала поневоленням і українському народові, Козацька рада ухвалила надати до в боротьбі проти "бусурманів". 40 тис. козаків рушило назустріч ворогові. А для того, щоб розпорошити сили турків, ще 10 тис. запорожців відправили на Чорне море для активізації там воєнних дій. Центральним пунктом бойових дій стала фортеця м. Хотина, - куди 1 вересня прибуло козацьке військо. Наступного дня сюди підійшли турки й та тари, які відразу вдарили по позиціях козаків, сподіваючись, що ті ще не встигли як слід укріпитися, проте зазнали великих втрат і змушені були відступити. Надалі турецька армія практично безперервно протягом місяця здійснювала атаки на козацький табір, небезпідставно вважаючи, що розбивши його, легко впорається з поляками. Але, втративши бл. 80 тис. осіб, так і не змогла взяти фортеці. 9 жовтня було укладено Хотинський мир, сприятливий для поляків: 1) кордон Польщі з Туреччиною встановлювався по Дністру; 2) турки й татари зобов'язувалися не чинити грабіжницьких походів на територію Речі Посполитої; 3) польський уряд погодився-заборонити козацькі експедиції проти Криму і Туреччини.